Архиєпископ Львівський + Ігор (Возьняк): Слово на презентації книжки Є. Горошка «З Бандерою - через Норильськ, Мордовію і Владімірскій централ». Палац Мистецтв, м. Львів. 09.11.2011.

Вельмишановні учасники зібрання,

дякую за запрошення п. Сватка Ярослава, який бажав, щоб мені теж вдалося стати учасником презентації книжки пана Євгена Горошка під назвою: «З Бандерою - через Норильськ, Мордовію і Владімірскій централ». Розповідь пана Євгена в цю невелику збірку зібрав пан Сватко Ярослав, використовуючи розмову із цим учасником прикрих, але історичних подій. Багато із нас добре не знають, або й зовсім про дії колишніх організацій Пласт, УПА чи ОУН. Чуємо різні судження та здогади, читаємо в пресі чи в книжках, твердження й правду, часом, фальшиві судження, наклепи й здогади про ці події, що сталися історичним фактом, навколо якого ще довго будуть точитися різні дискусії.

Скажу, що події, описані у даній книжечці, строгі, тверді, проймаючі людину до глибокого переживання та сліз, але це - історія, яку потрібно вдосконалювати, поправляти й не допускати до кривавого повторення. Дивуєшся строгому вишколу та стійкості молодих людей згаданих організацій, які любили своє, українське, боронили його так, як вміли й могли, наражаючи своє життя на постійну небезпеку. Час, обставини й доля виховували незломний характер в цих людей, стійкість до кінця та готовність покласти жертвою своє життя. У згаданій книжці п. Горошко Є. розповідає, здебільшого, про події в радянських таборах різного типу, де людей морили голодом, ізоляторами, розстрілювали з метою отримання відпустки, а також, для того, щоб усувати невигідних людей радянському режиму.

Подумаймо про вишкіл 40 священиків із Західної України в Ленінградській семінарії для того, щоб із сповідей сповіщати органи радянської влади (КҐБ) про виняткові дії осіб, зокрема тих, хто був зв'язаний із національно-визвольними рухами. Ці, так звані священики, закінчували п'ять курсів школи КҐБ, як самі стверджували ці особи, кого зловили на зраді, а потім ще два роки духовної академії у Ленінграді. Це були агенти радянської розвідки у священицьких рясах. У цій книжці розповідь перегукується із певними діяннями осіб УПА, ОУН та відбуванням каторги в російських концтаборах.

Можемо подивляти і мабуть, мало б зараз знайшлося таких осіб, щоб згодилися наслідувати витривалість та вірність подібних до п. Горошка Є., під кличкою “Сірко”, який витерпів несамовиті муки від органів КГБ, що напихали грубі голки під нігті та між пальці, притискали пальці між дверима й так били без милосердя, що його єдиним бажанням було померти. А він мовчав, не показавши пальцем на нікого із своїх побратимів!

Мабуть, очікуєте, що скаже єпископ про певні вбивства, які відбувалися у зоні? Хтось переказував, що краще, щоб мені не йти на цю презентацію, але я попередньо згодився і не бажаю заперечувати себе. У цій збірці довідуємося про певного наглядача Горожанкіна, який приходив в ізолятор, куди вміщали тих, хто спізнювався у стрій, або не виконував плану. Цей тип перерізував жили особам поміщеним в ізоляторі й так відправляв їх на другий світ. Знаходилися й розважні особи, що таємно повідомляли осуджених про певні вульгарні плани начальників таборів та бандитів, тоді попереджені про задуманий замах, тримались осторонь, щоб зберегти своє життя. А цього Горожанкіна, за свідченням колишнього в'язня Горошка Є., хлопці порубали сокирою на куски. Таких інших, подібних до згаданого Горожанкіна, яких називали «суками», бо вони у свій спосіб винищували в'язнів, зокрема в Норільську, друзі Є. Горошка вбили 23-ьох осіб. Варто також знати те, що, коли в'язнів провадили на роботу і, якби хто зашпортнувся й відхилився у бік, конвоїри-охоронці розстрілювали й за вбитих осіб їм давали додаткову відпустку. Це рахувалося, що вони попередили побіг людей із табору.

Вважаю, що надзвичайною подією був страйк в Норільську, як протест проти неоправданих вбивств в'язнів та знущання над ними начальства табору. В такий спосіб захисту себе та своїх прав, по усіх таборах, згодом, почали поважати, а навіть, боятися бандерівців, осіб із Західної України. Інша історія насильства описана про те, що один баптист у їдальні вдарив митрополита Йосифа Сліпого в ногу так гостро, що той впав. Тоді пан Горошко, вибрав відповідний момент і так вдарив молотком цього винуватця по колінах, що той назавжди сів у візочок. Митрополит повідомив, що буде молитися, щоб Господь простив цей акт Євгену. Таких розправ, що позбавили життя багатьох людей було чимало. В'язні боронилися проти підступних злочинців так, як вміли, щоб зберегти своє життя та ближніх. Хто прочитає цю невелику брошуру, довідається багато про різні події насильства, і з боку таборної адміністрації, і з боку в’язнів.

Що можу сказати на усе це, як представник Церкви? Звичайно, що Заповідь Божа голосить: Не вбивай! І ніхто не може підтримувати вбивств. Але не можна замовчати й того, що великий біблійний пророк Мойсей єврейського походження, коли бачив знущання єгиптянина над євреєм, вбив єгиптянина й зарив його в піску (пор. Вих 2,12). І цей акт Мойсея не завадив Господу покликати його пізніше на провідника єврейського народу. Або читаємо про Самсона, який свіжою ослячою щелепою вбив тисячу філістимлян (пор. Суд 15,15). Пізніше, цей мужній велетень захотів пити, озвався до Господа і Бог розколов щілину в скелі, з якої потекла вода (пор. Суд 15,19). Так Господь вислухав Самсона і той погасив свою спрагу. Пригадаю про святого мученика Нестора, якого сьогодні церковний день. Він отримав благословення від святого вмуч. Димитрія і кинув непоборного велетня Лія із рингу на списи, на яких той закінчив своє життя. Бо до цього часу, Лій викидав християн із рингу і ті помирали на списах. Не відважуся у таких випадках видавати суду, бо найкращий Суддя Господь, що знає людину не тільки зовні, але й зі серця. Трудно вникнути в сумління людини, хоч, як бачимо із певних біблійних фактів, вбивць та ворогів карали смертю. Можливо, краще смерть для таких, щоб вони своїми негідними розправами та знущанням над іншими, не нагромаджували собі ще більшої кари у вічності? Моя рада: перепрошувати Бога за сподіяні вчинки й усе віддати в його руки.

Не так давно прийшлося мені перечитати книжку польського автора Стефана Домбского «Еґзекутор». Це - воїн Армії Крайової. Він дістався до США після війни (1939-45 рр.). Описує про деякі свої розбої, які чинив на території сучасної Польщі. Вбивав безоглядно, зокрема, поляків, українців та німців... В одному місці він пише: «Не знаю, хто кого більше ненавидів: Українці Поляків чи Поляки Українців» (Stefan Dąmbski «Egzekutor» стр. 79). Вкінці, застрілив сам себе З січня 1993 року у Маямі (США), мабуть, не витримавши докорів сумління. Цей польський воїн АК, після певних роздумів написав, що трудно виправдатися перед своєю совістю за вбивства людей, що розмовляли тією самою мовою, а навіть тих, кого він знав особисто довгі роки (див. там же, стр.104). Домбский С. робить висновок, що пробує якось себе усправедливити й подібних до нього після нанесених великих кривд людям. Виражається, що вже запізно просити о прощення кого-небудь, бо уже не повернеться людям життя. І вказує: «Хай це буде ще одним остереженням для майбутніх поколінь і різних політичних організаторів. Хай пам'ятають, що кожна війна це - трагедія, в якій завжди гинуть молоді люди, що мають життя перед собою - гинуть без потреби» (там же, стр. 105). Мабуть, зробив добрий висновок, але не до кінця, бо, навіть в таких випадках, кожна людина, що впала в такий гіркий коловорот, має право й можливість прибігати до Божого милосердя й просити його о прощення за сподіяні негідні вчинки. Хай Господь береже нас усіх від прикрих обставин та необдуманих дій.

Фрагмент презентації. Апель станиці Євгена Горошка читають Мар’яна Данилиха і Тарас Попів

На сцені (зліва направо): Іван Губка, Євген Горошко, Архиєпископ Ігор, Ярослав Сватко, далі учасники хору політв’язнів "Нескорені"