За двадцять років відбулося багато найрізноманітніших українсько-польських зустрічей, семінарів, конференцій з історії українсько-польських стосунків, у тому числі – ряд семінарів “Україна і Польща. Важкі питання”. І весь час у дискусіях з польськими істориками нам бракувало одного — бракувало джерельної бази, яка могла би підкріпити позицію та інтереси української сторони. Звісно, з’являлися окремі документи. Але червоною ниткою через дискусії проходила проблема невизнання українського національного руху суб’єктом тогочасних відносин. На жаль, це відчувається і до сьогоднішнього дня. Польські колеги кажуть: СРСР — це суб’єкт, Червона армія, зрозуміло, — особливо важкий суб’єкт, західні союзники — теж суб’єкти, а українці — просто бунтівна частина громадян Другої Речі Посполитої.
Досі, власне, не було цієї бази, яка надзвичайно яскраво показала – мова йде про два суб’єкти: польський рух Опору (в різних інтерпретаціях) і український рух Опору — національно-визвольний рух. Тепер ми отримали компендіум, який дозволяє історикам однозначно говорити: антипольска акція (або як її хочете називайте) — це тільки фрагмент значно ширшого українсько-польського конфлікту, який Володимир В'ятрович називає війною, і я цю тезу цілком підтримую.
Термін «війна» з’явився вперше на українсько-польських семінарах, в тому числі і згідно моїх пропозицій. Але польські історики сприйняли даний термін абсолютно «в багнети»: ніякої війни, була тільки антипольська акція, яку можна кваліфікувати як геноцид, етнічні чистки тощо. Наші колеги не хотіли дивитися ширше, не хотіли визнавати український визвольний рух суб’єктом будь-яких відносин — міжнародних, міжвоєнних, міжетнічних.
Маючи ж цей компендіум, ми володіємо серйозним аргументом. Адже опубліковані документи – неспростовні. Можна сказати навіть більше: у польських істориків таких документів немає. Всім, хто займається цими питаннями, відомі матеріали Еви і Владислава Семашків, є збірники “Ludobójstwo dokonane przez nacionalistów ukraińskich” по різних воєводствах – тернопільському, станіславівському та львівському. Але це все документи, засновані на реляціях, на опитуваннях, це – документи непевні.
Історикам бракує тільки одного зібрання документів, яке, я сподіваюся, скоро підготують. Йдеться про трофейні німецькі документи, які зберігаються в США, і де міститься цікавий масив (я поки його не бачив) матеріалів про польсько-українські стосунки. Додати б їх – і мали б надзвичайно широкий компендіум. Звісно, не применшуючи ваги документів, виданих архівом СБУ і польським Інститутом національної пам'яті (Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб. — Варшава — К., 2005. — Т. 4: Поляки і українці між двома тоталітарними системами. 1942—1945. — Ч. 1–2 / ред. Є. Тухольський, Ю. Шаповал та ін.). Але виданий Львівським національним університетом імені Івана Франка збірник “Польсько-українські стосунки у 1942–1947 роках в документах ОУН та УПА” містить наскрізні документи, які дають надзвичайно точне уявлення, що події, про які йдеться, були війною.
Монографія Володимира В'ятровича “Друга польсько-українська війна. 1942–1947” цікаво і добре написана. Звісно, можна дискутувати щодо певних питань. Важливо, що автор скористався і моїми як рецензента зауваженнями, відтак окремі моменти вдалося чіткіше окреслити – це і терміногічні питання, пов’язані з війною, окупацією, і з національним рухом.
Проте понад сорокарічні дослідження українсько-польських стосунків дозволяють мені також уточнити: хоч це і була війна, але це війна не 1942–1947 років, а гаряча війна 1939–1947 років. В'ятрович опускає період 1939–1941, де елементи війни були цілком присутні. Звісно, вона затихала, відновлювалася, але тривала все-таки на три роки довше. І в цілому, думаю, що ми можемо підтримати тезу, що, як і перша половина ХХ століття – це фактично одна світова війна в двох проявах, так польсько-українська війна була одна в двох проявах: 1917–1919 років та 1939–1947 років.
Леонід Зашкільняк, професор Львівського національного університету імені Івана Франка
Джерело: http://zaxid.net/blogs/showBlog.do?v_ukrayinskopolskiy_istorichniy_diskusiyi_zyavivsya_seryozniy_argument&objectId=1239789
Організація Українських Націоналістів (бандерівців) стоїть на позиції, що штучний Голодомор 1932-33 років був злочином проти людства, спрямованим на фізичне винищення українців за національною ознакою. Понад п‘ятнадцять держав світу визначили, що це був штучно зроблений геноцид, спрямований на ліквідацію українського народу
Відверто незаконні та кримінальні дії окремої приватної компанії поставили під загрозу саме існування двох світочів сучасної української культури: Муніципальної академічної чоловічої хорової капели імені Л. Ревуцького та видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА"