За останні декілька років з'явилося кілька статей про співпрацю між частиною "українських націоналістів" (які відкололися від Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери, та лідером яких був Микола Лебідь) і Центральним Розвідувальним Управлінням Сполучених Штатів. Ці, в основному особисті статті, були більш "зізнанням" аніж "відкриттям" чогось невідомого. Зразу ж з появою перших паростків співпраці між "Прологом" і ЦРУ, українська громада почала здогадуватися про ці "особливі відносини". Не було надано ніяких доказів, але тільки тому, що ніхто не дбав достатньо, щоб "нарити" свідчення.

Один з колишніх президентів "Прологу", (покійний Роман Купчинський) попередньо, і недавно колишній директор британської філії Української пресової агенції, (Тарас Кузьо) написали статті, де в завуальований спосіб не тільки виправдовували співпрацю, але більше того, вихваляли її "центральну роль в досягненні української незалежності." (Кузьо). Звичайно, що служба платним агентом на іноземний уряд викликає багато питань з моральних міркувань, але це не є метою цієї статті. Завдання тут полягає у вивченні ефективності цієї співпраці в досягненні незалежності.

Твердження згаданих авторів про незалежність засноване на кількох гіпотезах: по-перше, що Сполучені Штати були зацікавлені в українській незалежності, і, по-друге, що ця співпраця, в цілому, руйнувала радянські плани.

Політика США щодо українського "сепаратизму" була озвучена президентом Джордж Бушом-старшим у його "Курчаті по-київськи", промові в Верховному Совєті УРСР всього за три тижні до проголошення Незалежності України в 1991 році. Цей виступ не був відхиленням від норми. Він був заснований на політиці США протягом десятків років, але й також на особисте прохання президента Горбачова.

Розсекречені документи американських урядів і агенств показують, що Сполученим Штатам не вигідно було бути прихильними до українського "сепаратизму". Насправді, загальна позиція була в тому, що Україна може існувати тільки в межах Великої Російської держави, "... ми не можемо бути байдужими до почуттів самих великоросів. Вони були найсильнішим національним елементом в Російській імперії, так як вони є зараз Радянському Союзі. Вони будуть продовжувати бути сильним національним елементом на цій території в будь-якому статусі. Будь-яка довгострокова політика США повинна грунтуватися на їх сприйнятті і їх співпраці. Українська територія є такою ж частиною їхньої національної спадщини, як Середній Захід (Middle West) нашої ... "(С.В. Сауерс, виконавчий секретар Ради Національної Безпеки США, 18 серпня, 1948)

Більше того, політика США була спрямована на підрив української націоналістичної діяльності в діаспорі. "Розділяй і володарюй" була стратегія того часу Сполучених Штатів. Людям з "Прологу" і його філій (ОУН-з, УГВР) довелося погодитися з цим. Вони не тільки не приєдналися до основних українських громадських організацій, таких як Український Конґресовий Комітет Америки, а й сформували свої власні структури, такі як Асоціація Українців в Америці, основна мета якої полягала в тому, щоб підірвати УККА.

Крім того, здавалось, вони працювали над зламанням бар'єрів між діаспорою та Українською РСР. Разом з іншими декоративними групами, вони організували Клюб “Круглого Cтолa” для дискусії з представниками Української РСР. Природно, КДБ СРСР сприяв цим зусиллям і відправляв професійних емісарів, які виглядали прийнятними. Одним із таких емісарів був український поет Іван Драч, який не тільки працював на радянську розвідку, але проник в дисидентський рух через те, що був поетом. В одному з таких суспільних заходів, організованих Клюбом “Kруглого Cтолa”, який відбувся в Нью-Йорку в листопаді 1966 року, Драчу поставили запитання щодо недавніх арештів і судових процесів українських письменників і поетів. Він відповів:

"На жаль, відповісти на це питання є для мене дуже болюче, бо серед арештованих і засуджених є мої добрі друзі.Деякі з них вже звільнені... Середовище тих людей було повязанне з підпіллям і гестапом... вони поширювали нелегальні документи, де писалось про ворожість до України... Не так воно висвітлювалось у націоналістичній пресі...Коли я звертався до тих людей, то вони мені сказали, що їх попереджували, але вони не слухали."

Ця пропаганда тоді появлялася на сторінках української діяспорної преси.

У 1970-80-х Совєти опублікували багато статей в газетах, брошури і навіть книги, що порочили "буржуазних націоналістів" — діаспору в Західній Європі, Канаді, Сполучених Штатах Америки і навіть Австралії. Ці публікації мали такі запальні заголовки, як: „Про справжнє обличчя українського буржуазного націоналізму” ,”Правнуки погані", "ОУН-ярмарок по розпродажу шпигунів", "Анатомія зради ", "Націоналістичні скорпіони" і багато інших. Автори були незмінно радянські, але джерела рясніли прізвищами людей зв’язаних з "Прологом". Майже в кожній публікації можна знайти заклик членів "Прологу", який висловлював настрій, що діаспора повинна слухати всіх і вся в Україні. Радянські письменники потім малювали свої картини з українськими досягненнями, в тому числі, але не обмежуючись, показуючи її членство в ООН в якості доказу української незалежності.

Безсумнівно, що протягом своєї майже сорокарічної роботи "Пролог", його філії та члени зробили і немало доброго, особливо в області видання дисидентської літератури. Без сумніву, багато хто з його членів керувався благими намірами. Але в цілому "Пролог" служив своєму господарю, американській розвідці, і здійснював свою місію, яка часто суперечила українській визвольній боротьбі. Більше того, на жаль, вони часто служили, хоч і мимоволі, на зміцнення радянської дезінформації.