Стереотипне мислення стосовно сучасних мешканців Австралії вимальовує в уяві таку собі суміш нащадків злочинців-каторжан, їхніх наглядачів та колоністів (невдах - шукачів кращої долі). Дивним чином, на відміну від агресивного, войовничого американського етносу, ця суміш виявилася достатньо миролюбною. Австралієць – це ледачкуватий меланхолік, який під палючим сонцем роздивляється кенгуру та страусів, а задля розваги інколи полює на крокодилів. Втім, стереотипи переважно мають мало спільного з реальністю. І є країна, яка іноді здатна роздратувати навіть найспокійніших представників людства.

Тихоокеанський регіон десятиліттями був ареною боротьби Китаю і Тайваню. Обидві країни завалювали дрібні острівні держави дешевими кредитами в обмін на визнання власного суверенітету (Тайвань) чи не визнання (Китай). В останні роки ця боротьба ослабла. Уряди обох країн порозумнішали і усвідомили, що острів’яни вже звикли жити коштом двох непримиренних супротивників, а успіхи на міжнародній арені не визначаються деклараціями країн, місце знаходження котрих на карті не становить загадку хіба що для географів, політиків-міжнародників та торгівців екзотичними фруктами. Але, замість Пекіну та Тайбею, на вакантне місце «регіонального добродійника» поспішила вмоститися Москва. Нехтуючи їхнім досвідом та набутою мудрістю.

Як відомо, задля насолоди від чергових дипломатичних звитяг над Грузією, Росія взялася продовжувати процес визнання «суверенітету» Абхазії та Південної Осетії. Кажуть, на 9 300 мешканців острова Науру витрачено 50 мільйонів доларів, а 10 500 громадянам Тувалу обіцяно допомогу на поки що невідому суму. Зважаючи, що там відчувається нестача прісної води, можливо, саме її буде доставлено з Владивостока тими кораблями Тихоокеанського флоту, які ще здатні триматися на воді.

Грузинські дипломати, безумовно, глибоко вражені такою «визначною перемогою» кремлівської дипломатії, знайшли в собі сили витримати паузу. І скористалися Кубком світу з регбі, щоб відвідати Нову Зеландію. Принагідно, попри споглядання спортивних змагань, міністр закордонних справ Грузії Григол Вашадзе навідався і до сусідньої Австралії, де в місті Джелонг провів переговори з парламентським секретарем у справах тихоокеанських островів у федеральному уряді лейбористом Річардом Марлсом. Щоб, зокрема, подивуватися, як це Канберра настільки терпляче ставиться до самодіяльності Москви в цьому регіоні. І запевнивши, що Грузія не збирається влаштовувати аукціон з Росією навколо визнання сепаратистів.

Реакція була прогнозованою. Адже миролюбна Австралія вже продемонструвала своє принципове несприйняття кремлівських методів, коли, на знак протесту проти вторгнення до Грузії заморозила заплановані поставки Росії урану. Чим викликала на себе різку критику Москви, яка ніяк не могла зрозуміти – як це, її не тільки не підтримують в «ісконно русскій традиції собірання земель», а ще й, фактично, запроваджують санкції?!

Австралія подала офіційний протест проти спроб «переконати» крихітні тихоокеанські острови визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії.

В інтерв’ю виданню «The Age» Річард Марлс насамперед підкреслив, що Австралія не вважає Тихоокеанський регіон своєю ексклюзивною зоною впливу, але іншим країнам слід стежити за тим, щоб надавана ними допомога була прозорою. Стосовно «діяльності» Росії, ніхто не знає точних деталей. Зате очевидно, що те, що відбувається, пов'язане з політикою на зовсім іншому краю світу, а не з розвитком Тихоокеанського регіону. Хоча Австралія розчарована поведінкою Тувалу, та Росія явно використовує економічну допомогу в своїх інтересах. Це – просто експлуатація однієї з найменших у світі країн. І додав: «З боку росіян було б наївно думати, що про ці виплати не стане відомо в Тихоокеанському регіоні. Подібного роду «дипломатія чекової книжки» підриває спроби сприяти регіональному розвитку».

У відповідь мусів обізватися офіційний представник посольства РФ в Канберрі Тимур Зевахін. Він висловив крайнє здивування припущеннями про російське втручання. Насправді, Росія просто «підтримує» суверенне право будь-якої країни визнати Південну Осетію та Абхазію. І її політика в Тихоокеанському регіоні є «абсолютно прозора». У відповідь лише проситься запитання – то чи не може російська дипломатія, в рамках «абсолютної прозорості» своєї політики, офіційно повідомити грошовий еквівалент «підтримки» суверенного права острів’ян визнавати прокремлівських сепаратистів?

Вочевидь, наступного місяця, на саміті лідерів Східної Азії в Індонезії, прем'єр-міністру Австралії Джулії Гіллард доведеться відбивати контратаку. Росія вперше бере участь у цьому заході, прибуде особисто Медведєв. Готуючись повернути президентське крісло Путіну, необхідно встигнути дати гідну відсіч спробам обмежити свободу московських маніпуляцій на просторах Тихого океану. Хоча йому, як «лібералу», личило б утриматися від дискусій на цю слизьку тематику. Але, як завжди, все буде так, як визначить Путін.