Суд пігмеїв над велетнями

Ішла війна, кривава й немилосердна. Два цивілізованих дикуни: - один під свастикою, другий під серпом і молотом - почали ділити світ. Світ повстав проти цивілізованих дикунів і один з дикунів – кремлівський Чингиз-Хан - зрадив свого партнера і перейшов на бік світу. Світ переміг і нагородив кривавого дикуна – віддав йому половину Европи. Більшість відданих у рабство народів скорилися кремлівському Чингиз-Хану, який почав там свою криваву тризну.

Але ті народи, які вже засмакували московського раю, не скорилися. Вони відповіли героїчним опором нахабним окупантам. Це були прибалти і українці. Вони встали на нерівний бій з новітніми варварами. Ішли на смерть за свободу поневолених народів. На чолі українських борців за свободу стояв Степан Бандера і його вірний побратим Роман Шухевич.

10 років ішла ця нерівна боротьба. Імперія кинула проти повстанців мільйонну армію, поселила військові гарнізони в кожному селі Західньої України, посилила репресії проти Східньої України. Щоб перемогти повстанців, Кремль віддав шматок України - Перемищину - Польщі, підключив до боротьби з повсталим народом ще одну – поневолену! - державу, заслав на Сибір та до таборів смерти мільйон українців, прибалтів та інших поневолених. І нарешті – після 10 років – приборкав Україну, приборкав Прибалтику.

Здавалося, що діло Бандери, діло лісових братів Прибалтики, діло поневолених народів СССР програло навіки. Та то тільки здавалося. Народи скорилися і ждали слушного часу. Минали роки й десятиліття, а нібито переможені і далі боролися. Це на бажання поневолених народів американські президенти щороку проголошували тиждень поневолених народів, обнадіюючи уярмлених та упосліджених, що світ їх не забув, а буде з ними слушного часу.

І цей слушний час настав. Імперія загрузла в економічній безвиході та в духовному занепаді свого керівництва. Народи заворушились. Безпорадні кєрівники-виконавці волі диктаторів не знали, що робити. Задумали вдатися до репресій, а руки тремтіли. І свободолюбні ідеї С. Бандери, ідеї поневолених народів виринули із забуття. Один за одним відкололися від імперії, зразу Прибалтика, тоді Україна, а тоді усі поневолені народи імперії. Ідея, за яку загинули Бандера, Шухевич і тисячі безіменних героїв, возторжествувала.

Двадцять років Україна й світ святкує свято Бандери – день незалежности України.

Двадцять років колишня імперія скрегоче зубами від безсилої люті. Але вона зуміла накинути Україні свого вірного слугу. І перше, що імперія зажадала від нього – це позбавити звання героя України своїх смертельних ворогів, які поклали душу й тіло за свободу свого народу. І слуга вволив волю своїх хазяїв. Ще задовго до суду, він пообіцяв імперії, що так буде. Суди були в його руках.

Лють і ненависть засліпила вождів імперії і позбавила здорового глузду. Вони забули, що людство ще тисячі років тому дійшло до розуміння, що позаземнісили, які керують світом, бажаючи покарати людину, відбирають у неї розум. А позбавлений розуму коїть дурниці, які його й гублять. Ця мудрість предків людства ніби у воду дивилася.

Сто років тому, предки сучасних вождів імперії, ставши перед неминучою революцією, вдалися до своїх улюблених заборон: заборонили святкувати свято улюбленого народом поета Шевченка.

Чим скінчилася ця заборона ми знаємо. Творців заборон корова язиком злизала. А ще кілька сот років перед тим польські шляхтичі познущались із праху іншого великого українця - Богдана Хмельницького. Україна відповіла гайдамаччиною; ослаблену цим повстанням шляхетську Польщу, розділили між собою добрі сусіди.

Засліплені ненавистю пігмеї не задумуються над уроками історії.

Міркуючи над тим, чим скінчиться безглузда, безпардонна політика сучасних імперських гітлерчуків, можна сказати, що добром вона не скінчиться. Політика заборон, репресій, скасувань, приниження людської гідности та людських прав, поглум з оборонців та улюбленців народу ніколи добром не скінчалися. Не скінчиться і на цей раз.

Навіть той неправий суд, що поглумився з героїв України, це розумів. Він не став докладно слухати позивачів та оборонців, а нашвидкуруч “обкрутив” справу, щоб не привертати до неї громадської уваги. Може бути й те, що така була вказівка згори.

Угорі думали неправедним вироком принизити героїв в очах народу, погасити народню любов до них, упослідити їх. А на ділі вийде навпаки

Слава про народніх героїв піде вгору. Ідеї народніх героїв дістануть поширення.

Українська Україна зміцніє. Поглум пігмеїв обернеться народньою любов’ю.

Якби пігмеї читали Шевченка, якого вони нібито святкують, то б знали, що їхні “ідеї” не нові. Це вже було. Імперія вже проклинала українських героїв. А який кінець?

Тому, подумавши над судом пігмеїв, хочеться сказати:

Забороніть вимовляти імена українських героїв уголос!

Забороніть згадувати їх у пресі, радіо, телебаченні!

Викресліть їхні імена з підручників!

Захлинайтесь у прокльонах, анафемах, наклепах!

Гістерикуйте на весь світ: Бандера не герой! Шухевич не герой! Бійці УПА не герої!

Убезсмертюйте наших героїв навіки!