Обіцяного три терміни чекають...

Складається враження, що Іван Куліченко відміряв собі два життя. І збирається провести їх у кріслі мера Дніпропетровська. Але лише для того, щоб їздити по напіврозваленому місту і розповідати, як тут могло б бути добре...

Дніпропетровськ довгенько очікує на якісні зміни?

Один мій знайомий киянин порівняв свого одіозного мера з ліками, зробленими на основі сильної отрути. Розумієш, говорив мені він, після Черновецького ми, кияни, або станемо загартованими і хижими, як постядерні щури, або просто повимираємо. У столиці залишаться лише депутати з міністрами, та й купа донецьких, галичан, кримчан і дніпропетровців, які приїхали на заробітки.

Цікаве порівняння. Наскільки воно закономірне, судити киянам. Я ж задумався, з ким можна порівняти рідного дніпропетровського мера Івана Куличенка? Дуже складно виявилося вигадати порівняння. Позаяк наш високоповажний мер - це невідомо що. Потім зрозумів: Іван Іванич така собі постсовкова злісно-кострубата карикатура на Мойсея.

Пояснюю спертим не пам'ятаю у кого пасажем. Знаєте, навіщо Мойсей сорок років тягав євреїв по пустелі? А щоб померли ті, хто пам'ятав, що їх вели до Швейцарії. Серйозно, браття. Куліченко вичікує, коли вимруть ті, хто пам'ятає обіцянку перетворити Дніпропетровськ на рай земний. А наш квазімойсей виявився великим майстром замітати сліди.

Високе знамено мерського пустозвонства

Насамперед потрібно зробити що? Правильно, повести за собою народ. Звичайно, не в Цюріх, а до світлого майбутнього в окремо взятому українському місті-мільйоннику. Для такої доброї справи Іван Іванович виписав цілу програму розвитку міста на 2000-2010 роки.

Але ми ж не забули, що Куліченко - майстер втирати окуляри, правда? Тому й програма виглядає просто розкішно. Про неї вже написали багато ЗМІ, але я дозволю собі повторитися. Там є купа на перший погляд правильних, але абсолютно нез'ясовних пропозицій. Скажімо, "забезпечити впевненість у завтрашньому дні". Або "піднімати рівень життя". Всім, кому належить і хто буде допомагати меру в піднятті рівня забезпечення впевненості, слід сприяти, не перешкоджати і взагалі потурати.

Просто балаган, рідні. Ось що означало гасло "Вище знамено радянського спорту"? Та що завгодно - прямо як Куліченкова впевненість у завтрашньому дні.
Тут стоп. Пардон. Це у нас з вами до впевненості могли виникнути питання. А особисто в Івана Івановича і його наближених впевненість мала з кожним роком усе глибше вкорінюватися. А щоб у клану Іваничевого впевненість вкорінялася, а ми не почали нарікати, необхідні подальші вправи у полосканні мізків.

Багаторічна задума

А справа, як ми всі пам'ятаємо, була така. Добігає кінця перша каденція мера Куліченка. Народ кинувся - в місті нічого не зроблено. Все поки тримається, не розсипається, але схоже, що тримається на старих іржавих гайках.

Многомудрий Іванич на блакитному оці заявляє, що, мовляв, перший термін потрібен був, щоб "заглибитися в суть справ, дібрати команду і звільнити недбайливих чиновників". Міцні ж у нього чиновники і заплутана суть, якщо колупатися в усьому цьому довелося цілих п'ять років. Але дивно не це. Найдивовижніше, що душевні дніпропетровці повірили цьому псевдомойсею і потягли ще глибше в пустелю - в пошуках обіцяної "нібияк Швейцарії".

У процесі пошуків, щоправда, випливли неприємні речі. Як виявилося, звільнені "недбайливі чиновники" були ні при чому. Ну, або їх замінили іншими, ще більш недбайливими. Справа в тому, що покращення життя не передбачалося, впевненості в цьому поліпшенні поменшало, а благоденство все не настає.

Ну, побудував Куліченко пкілька котелень. Ну, заявив, що обладнання, яке подає тепло в наші будинки, мало не у двічі економічніше... На тарифах це якось відбилося? Я не помітив. Ви, співгромадяни, думаю, теж. Не освітлив Куліченко вулиці, поготів на околицях. Це, напевно, щоб городяни, що прогулюються в сутінках, раптом не побачили, наскільки вбито наші дороги. Або не приведи Господи не зауважили позірної безлюковості каналізацій. Щоб замість непотрібних питань, і вдень, і вночі, мучила їх тільки одна думка - як дістатися з пункту "А" у пункт "В" і при цьому не вбиться!

Багатопартійна безпартійність

До речі, тертий Куліченко - за два терміни керівництва - дуже правильно просік, що однієї підтримки городян буде замало. Тому у своїй програмі розвитку Дніпропетровська поставив собі надзавдання: добитися співпраці з усіма політичними силами. Так, у цій справі він досяг успіху.

Іван Іванович довго і наполегливо декларував власну непричетність до будь-яких політичних рухів, свою рівновіддаленість від політичних партій. Лукавив звичайно. Ворушити його комуністичне минуле ми не будемо. А ось недавнє плазування перед правлячим БЮТом - пригадаємо. Так би мовити, як же не "лизнути" правлячий блок?

Правда, аналітики (зокрема, газета "Коментарі") не без зловтіхи відзначили, що така "багатовекторність" коштувала Куліченку впливу на міську раду... Іншими словами, Іван Іванович так дістав усіх спробами всидіти однією філейною частиною на трьох стільцях, що поволі звідусіль стали приходити побажання відправлятися по одному вектору, назва якого - не для друку.

Інший, менш гнучкий розумом, засмутився б. Але не Іван Куліченко. Іванич, як ми вже помітили, вміє прогнутися перед правлячою партією. А тут і привід знайшовся: на найближчих місцевих виборах кандидата на посаду міського голови може висувати лише політична сила, зареєстрована у відповідному місті не менше як за рік до цих виборів.

Що робити? Правильно, бігти до Партії Регіонів. Саме по собі це не було б так дивно або сумно, якби не заяви мера і його партійного натхненника губернатора Вілкула. Мер з губернатором заспівали дуетом веселенькі куплети про те, що відтепер дії та фінансові потоки міста і області будуть узгоджені, будуть текти в єдиному руслі.

Партійному, чи що? І чому цей недомойсей із попередніми губернаторами не міг "узгодити потоки"? Чи то вміння бракувало, чи то у нинішнього губернатора є види на Івана Куліченка. Втім, це тема для окремої розмови. Зараз же ми повернемося до дій мера.

Так навіщо нам замислений мер?

Наш мікромойсейчік, здається, повірив, що потихеньку почали таки вимирати ті, хто пам'ятав: вели їх "нібияк в Швейцарію". Тому, озброївшись партквитком і змірявши собі ще пару-трійку каденцій, Куліченко вирішив виконати ще одну мізкоополіскувальну вправу. Запевнити всіх, що рай земний побудований, ось тільки "деякі несвідомі громадяни" встигли його загидити.

Наприклад, так. Літо нині непросте, самі знаєте. То спека, то зливи, в Дніпропетровську заливає цілі райони. Повінь скрізь: звгори не витримують дахи, знизу - недієздатні зливостоки. Куліченко виїжджає в район лиха, хитає головою і заявляє, що на ремонт зливостоків йому "знадобиться десять років".

Та щоб ти був здоровий! А попередні десять років чим займалися міські владці? Виявляється, відповідь на це питання у Івана Івановича є. "Будівельники що хочуть те й роблять, стоки перекривають, і я не знаю, що з цим робити!" - Бідкається міський голова.

Розумієте, в чому справа? У всьому винні будівельники! Ближче до виборів ми все ж з'ясуємо, що винних більше: це і транспортники, і енергетики, і двірники, і, наприклад, фармацевти. Як там у Булгакова? "Звідки долари у вентиляції? - Підкинули вороги!"

Відразу хочу вибачитися і перед будівельниками, і перед транспортниками з фармацевтами. Та й перед ворогами заоразом. Всі вони - нормальні люди. Працюють не завдяки, а всупереч старанням мерії. Ми з вами все ще їздимо на трамваях і не з'їжджаємо разом із нашими будинками в Дніпро тільки тому, що є люди, які змушені робити свою роботу, не чекаючи перенесення Швейцарії в район Кодацького порогу.

Звичайно, є порушники наявних нормативів і технічних обґрунтувань. Але навіщо, питається, потрібна міська влада? Лише для того, щоб приїхати і задумливо сказати: та-а-ак, мовляв, неправильно тут все, доведеться десять років переробляти.

А вороги... Хтось із великих говорив "Скажи мені, хто твій ворог, і я скажу, хто ти". Загалом, розумному і бистрому на думку ворогові таке ніщо, як Куліченко, просто не потрібне. Якось несолідно, чи що, з таким боротися...

Ось такий, даруйте мені химерність формулювань, фабульний бік любові Івана Куліченка до Дніпропетровська. Не знаю, як вам, шановні сусіди, а мені чомусь аж засвербіло "полюбити" Івана Івановича. Та й не потрібна мені його "нібияк Швейцарія"! Головне, щоб він жити не заважав. А то, якщо випадково переоберемо, всіх нас всерйоз накриє.

Микола Самойленко

З 1-го грудня 2011 року була запущена нова версія сайту Український погляд.На даний момент ви знаходитесь в архівній версії.Перейти на оновлену версію - ukrpohliad.org

З 1-го грудня 2011 року була запущена нова версія сайту Український погляд.
На даний момент ви знаходитесь в архівній версії.
Перейти на оновлену версію - ukrpohliad.org