«Свобода» зсередини - Український Погляд

Всеукраїнське об'єднання «Свобода» користується дедалі більшою підтримкою патріотично налаштованих людей. Та чи заслужено? Невеличкий аналіз цієї політичної сили, розкладання, так би мовити, по поличках інформації про неї й об'єктивне висвітлення ідеологічних її засад дасть змогу кожному з нас зробити висновки, чи відповідає сама її назва тому, що вона декларує.

Зсередини

Як діє «Свобода»? На перший погляд, усе нібито не так погано. Ба, навіть добре: вшанування бійців УПА, членів ОУН, відновлення українських традицій, декларований «захист українців». Є, безумовно, позитивні моменти. Так, серед рядових членів «Свободи» – багато щирих, неупереджених націоналістів, які пішли до партії зі щирим прагненням зарадити справі розбудови Української Держави. На жаль, вони не можуть усвідомити, що є лиш «гарматним м'ясом» у руках партноменклатури.

Я перебував у лавах «Свободи» близько двох місяців. За цей час досить непогано ознайомився з внутрішньопартійними порядками, особливостями діяльності членів об'єднання та іншими деталями, яких часто-густо чи то не знають, чи то не помічають прихильники цієї сили.

Мій вступ до «Свободи» мав чітку мотивацію: я вважав себе достатньо сформованою молодою людиною, яка має і конкретні ідеї, які, безумовно, могли б знадобитися націоналістам у розбудові України, і практичні навички, корисні в цій кропіткій справі. Зробив кілька дзвінків, відтак невдовзі вийшов на один районний у місті Києві осередок ВО «Собода». Поспілкувався з хлопцями, постояв кілька разів на наметі біля станції метро, пороздавав агітки й прапорці…

Прийшов час подавати документи безпосередньо в офіс Київського осередку «Свободи». Серед переліку потрібних папірців наштовхнувся на копію свідоцтва про народження... Був спантеличений: навіщо це, коли я вже подав і копію паспорта, і навіть військового квитка, не кажучи вже про автобіографію? «Бувалі» хлопці пояснили мені, що цей крок покликаний дати керівництву інформацію про національність (!) моїх батьків.

Безумовно, відразу хочеться поставити питання: а яке це має значення? Саме собою зрозуміло, що якщо я прийшов вступати до української націоналістичної сили, то мої прагнення - зарадити побудові Української Самостійної Соборної Держави. І коли я зважився на такий крок, то маю підстави.

Оскільки мої батьки – українці, то й проблем у мене не виникло. Однак осад неприємний в душі лишився; закралося таке відчуття, мов якби я не був чистим («чистокровним») українцем, то й дорога до націоналістичного об'єднання мені була б закритою. Чому так? Адже велика частина видатних українців не були «чистокровними»! Петро Могила, Олена Теліга та багато-багато інших відомих українців мали не лише українську кров. У цьому контексті можна пригадати й іноземні курені УГА, й грузинські, азербайджанські сотні УПА…

Комітет ухвалив рішення «прийняти Федора Коцурюатого у члени партії». «За» - більшість присутніх (не пам’ятаю, скільки їх там сиділо), «проти» - ніхто, утрималося двоє. Відтоді розпочалася моя робота в партійних рядах. І мої ідеї, ініціативи… полетіли коту під хвіст. Була ідея випустити оригінальні рукотворні листівки (серед членів мого осередку «Свободи» був і один художник, який їх підготував) – головний офіс забрав їх на «доопрацювання» й так і не повернув. Мали можливість провести патріотичний концерт під патронатом «Свободи» – нам не дали добра… Ну, і так далі. Фактично вся моя діяльність як члена партії зводилася до складання-розкладання наметів біля метро й роздачі великої кількості газет, листівок.

Знаєте, я був здивований. Мене – члена Національної спілки журналістів України, студента найпрестижнішого вітчизняного ВНЗ, завідувача відділом студентського життя, координатора роботи позаштатних кореспондентів редакції всеукраїнської газети – поставили на намет роздавати всіляку макулатуру. Думаєте, бодай «спасибі» сказали? Дзуськи!

Отак і минали сірі партійні будні. Кілька разів брав участь у засіданнях комітету в центральному столичному офісі, але нічого корисного там не почув. Був присутнім також на одному зі з’їздів партії, коли перед нами виступив особисто пан Тягнибок. І тут я побачив те, що називається «доморощена демократія». «Хто за те, щоби включити Іваненка Івана Іванича до складу контрольно-ревізійної комісії?» – вся зала підносить руки догори. Питаю в сусіда, а хто такий той Іваненко, але «партієць-побратим» так само, як і я, про нього вперше чує. Отак: демократія демократією, а кого куди обираємо – незрозуміло…

Така вельми неефективна, на мою думку, партійна робота, що її мені доручили виконувати, давала одну велику перевагу: стоячи в наметі, я мав змогу приглядатися до рядових членів «Свободи», спілкуватися з ними на різні теми. Контингент добрався строкатий: і хлопці у вишиванках з оселедцями, і типові «скіни» у відповідних курточках і з зачісками «під нуль». Один із них, між іншим, у невимушеній розмові (яка гордо іменувалася в нас «збори осередку» й проводилася просто неба, адже приміщення ми так і не могли собі вибороти), відсьорбнувши добрячий ковток з пляшки пива, сказав мені: «Федоре, то нині ти вагаєшся й виглядаєш демократом. Із часом ти обов’язково дійдеш до нацизму».

Тоді я замислився серйозно. Що конкретно мені дає членство в «Свободі»? І чи є я членом узагалі, бо впродовж усього свого формального перебування в партії партквитка так в очі й не побачив? Я не можу допомогти спільній справі, бо моя ініціатива «знизу» глушиться тими, хто «зверху». Мушу день-у-день безкоштовно стояти на наметі й роздавати агітлітературу. І, врешті, спілкуюся з затятими «свободівцями», які повідомляють мені, що з часом я мушу стати нацистом?..

Але заяви на вихід із лав «Свободи» я не писав. Ні. Мене виключили, можна сказати, зі скандалом, бо раз написав я статтю «Ксенофобія й расизм алогічні» й запустив її до Інтернету. Після цього мені зателефонував хтось там із київського офісу й повідомив, що я «критикую ідеологію партії». Від тієї ж людини я почув (уперше в житті), що і Бандера, і Коновалець, виявляється, були соціал-націоналістами.

Коротше кажучи, мене запросили на комітет, та я прийти не міг досить тривалий час, оскільки саме тривала сесія.

В один прекрасний жовтневий день мені на мобільний знову зателефонували і повідомили, що позаяк я не з’являвся на вимогу до офісу, мене виключили з партійних рядів, так би мовити, заочно. Привід – чи то порушення статуних положень партії, чи то критика лінії партії. І слава Богу.

Інші цікавинки

Якби ж на цьому закінчилося моє прикре знайомство з ВО «Свобода»! Кілька разів «затирався» з їхніми активістами на різноманітних форумах в Інтернеті. А раз мій друг узагалі «порадував» мене своїм гірким досвідом… Подаю мою з ним переписку по ICQ без змін:

Друг: Хотів тобі одну історію розповісти. Написав я кілька звичайних коментарів учора на *назва сайту* в блозі того «свободівця», забув як його звати. Так ось. Дзвонить мені після цього заступник голови обласної організації «Свободи», і говорить, що у тебе, мовляв, не сім життів, і якщо будеш далі писати таке, то завдамо дуже великої шкоди твоєму здоров’ю та життю.
Я: От маєш!!!
Друг: Ти уявляєш! Я про голову ОДА та голову міста писав скільки вони мільйонів і в кого вкрали, і то такого мені не казали.
Друг: Сказали, що вб’ють мене, якщо я не напишу спростування в своєму блозі.
Друг: Ну я написав спростування… Так, зі стьобом, звичайно.
Я: Який жах! От… То що, може напишемо статтю?
Я: І до міліції, може, звернися…
Друг: Я думаю, що не треба поки нічого про це писати і говорити. Так, просто тобі інформацію до роздумів дав. Я пропоную цю тему підняти серйозно в квітні-травні. Перед виборами в місцеві ради. А то через тиждень у мене весілля. Не хочу, щоб зі мною щось сталося.

Як бачите, шановний читачу, ця інформація до «квітня-травня» не дожила. Безумовно, підтвердити чи спростувати її немає можливості, оскільки друг мій під час «приємного телефонного спілкування» диктофону не мав, а навіть, якби мав, вельми сумнівно, що увімкнув би в стані шоку від подібних заяв. Наша з ним розмова, до речі, на цьому не завершилася: ми вирішили давати інформацію після виборів Президента, щоби не було схоже на «чорний піар». Але не так сталося, як гадалося…

Власне, того, що я виклав вище, вже достатньо, щоби робити певні висновки. Та з часом уплив керівництва ВО «Свобода» торкнувся мене особисто.

Моє видання: від незалежності до «темників»

До недавнього часу я працював в одній всеукраїнській незалежній газеті патріотичного штибу. Роботою був задоволений цілком, отримував од неї насолоду й достатню, на мою думку, матеріальну винагороду. Та довелося от нещодавно звідти піти. І я зараз поясню, чому саме.

Тут, на жаль, не обійшлося без «довгої руки» ВО «Свобода». Річ у тім, що моя газета останнім часом зарекомендувала себе як досить непоганий незалежний патріотичний бренд, із яким рахувалися читачі й інші видання. Тиражі зросли, авторитет – також.

Швидше за все, саме факт посилення пливу газети і привернув увагу певних осіб з ВО «Свобода». Напередодні – вибори, мовляв, а їхнє партійне видання просто фізично не могло контролювати великий сегмент українського інформаційного простору. У них і виникла потреба поширювати «свободівську» думку крізь інші ЗМІ. А позаяк газеті, в якій я працював, удалося створити імідж незаангажованого патріотичного джерела, то вибір зупинився на ній.

Тим паче, «Свобода» де-факто мала важелі впливу на неї; моя колишня редакція – це структурний підрозділ іншого видавництва. Голова юридичного відділу тієї «контори» (за сумісництвом – один із заступників безпосередньо директора підприємства) є членом ВО «Свобода», при чому в списках до КМДА має не останнє місце. От юрвідділ в один прекрасний момент і забрав усю документацію з редакції «на розгляд».

Ліричний відступ. Той юрист-«свободівець» є російськомовною людиною, з неукраїнським прізвищем, досить далекою від принципів українського націоналізму. Його в робочому порядку відмовилося возити троє водіїв, що, безумовно, свідчить про його вміння спілкуватися з іншими. Цікаво, чим послуговувалася партія, коли приймала його в своє лоно?

Продовжимо. Одного дня, прийшовши до редакції зранку, ми дізналися, що всі звільнені. Уся редакція! От так, без попередження, без якихось обґрунтувань, виплат. Тодішній головний редактор порадив нам не панікувати й продовжувати виконувати свої обов’язки.

Шеф зумів нас тоді «відстояти» через те, що з боку роботодавця (видавництва, структурним підрозділом якого була моя редакція) проти працівників неодноразово порушувалося трудове законодавство. Так, за рік із гаком, впродовж якого я на той момент був працівником підприємства, трудовий договір зі мною переукладався близько десяти разів. Словом, мало не кожного місяця. Не кажучи вже про те, що другого примірника цього договору на руки я не отримав жодного разу – знов-таки, всупереч закону. Та то вже, як кажуть, інша опера.

Завдяки рішучості головного редактора нас усіх було наново прийнято на роботу. От тільки самого шефа було звільнено буквально за кілька днів, бо він пішов на конфлікт із керівництвом…

Поставили іншого. І позиція того новоспеченого «головреда» була зрозумілою з перших днів праці. Скажімо, я попросився піти 14-го жовтня й написати про марш УПА в центрі Києва, оскільки то була, так би мовити, моя одвічна тема. Відпустили, але безпосередньо о 12-ій дня 14 числа, коли я вже був «у вирі подій», мені зателефонував новий головний редактор: «Федоре, пишіть, будь ласка, про те, як цей день проводять хлопці зі «Свободи». Інші акції можна пропустити». От і маєш «незалежну патріотичну газету» в новій «інтерпретації»!

Матеріал я написав. Але намагався надати йому такого забарвлення, як Павло Тичина надав свого часу своєму віршові «Партія веде!»: між рядків виразно читалося моє натуральне ставлення до всієї цієї «парафії». А коли побачив іще кілька матеріалів такого штибу на шпальтах рідної колись газети – написав заяву на звільнення.

Нині я – офіційно безробітний. Тому гадаю, що маю змогу й право розповісти правду про те, як ВО «Свобода» трішечки попсувала життя моїм друзям і мені особисто. Отаких «націоналістів» маємо, панове!

«Свобода» та «свободівці»

Згадавши про далеко не націоналістичного пана начальника юрвідділу установи, де я працював, замислюєшся мимоволі про кадрову політику ВО «Свобода». Чим керувалася партія, коли ставила таку людину ледь не в першу десятку списків на Київраду? Важко дати однозначну відповідь. Можливо, та людина має або вплив, або гроші, або ж «Свобода» є нічим іншим, як черговим олігархічним кланом, основна мета якого – не розбудова України, а влада.

У той же час, я вже описував процедуру прийому до партії. Тобто, не українцеві (етнічно) й не соціал-націоналістові потрапити в ряди важко. Нібито. Насправді маємо вищезгаданого товариша (як я вже казав, прізвище в нього не є українським), маємо ще низку подібних осіб у керівних органах партії, перебування там яких викликає щонайменше подив.

Стосовно рядових «свободівців». Тут є більшість щирих патріотів, дійсних, правдивих націоналістів, яким іще не встигли промити мозок. Які тут опинилися примхою долі, помилково – так само, як і я свого часу. Але також трапляються цікаві персонажі: рідновіри, атеїсти… До речі, два останні пункти неабияк суперечить твердженням ідеологів українського націоналізму про те, що не слід «український націоналізм відділяти од християнської віри». То чого ж понабирали рідновірів, панство-керівництво?

Є серед свободівців і «скіни». От вони тут, на мою думку, на своєму місці (знову пригадую фразу одного з «рядових» про те, що я, мовляв, «доросту до нацизму»). Позаяк СН як ідеологія передбачає саме «революцію», то саме їм, здається, підготовлена роль «виконавців». І хороший, освічений контингент, і таких, які ще не визначилися остаточно, «Свобода» використовує, як заманеться їй.

У Запоріжжі створилася організація «Небо». До її складу ввійшли колишні «свободівці», які вийшли з партії. Це сталося після того, як один із них цілком справедливо й легітимно виграв вибори голови осередку. «Центру» такий розклад не сподобався, відтак голосування було визнано недійсним і на посаду було призначено свою людину. Тобто, той із рядових, хто бажає використати «Свободу» як трамплін до місцевої ради, щоби з висоти депутатського крісла дійсно намагатися покращити ситуацію в регіоні, може бути спокійним: верхівка партії сама вирішить, кого й куди ставити. На превеликий жаль, рішення те буде ухвалене не на користь правдиво ефективних, працьовитих і діяльних патріотів…

Питання до тягнибоківців

Погодьтеся, читачу, виникає сила-силенна питань, які хочеться поставити керівництву ВО «Свобода» й панові Олегу Тягнибоку зокрема. Озвучу кілька з них.

По-перше, шановний пане Олеже, поясніть, будь ласка, чому ви ніколи не критикуєте пана Януковича Віктора Федоровича, натомість постійно поливаєте багнюкою чинного Президента України Віктора Ющенка, котрий зробив для відновлення в українців почуття самоповаги й утвердження в країні демократичних проукраїнських цінностей найбільше? Чому ніколи не звертаєте уваги на те позитивне, що зробив Ющенко для України? Невже це свідчить, що чутки про фінансування вашої політсили неукраїнськими грішми правдиві?

По-друге, чому ви допускаєте до своєї політсили рідновірів із ксенофобськими замашками, хоча це суперечить великій кількості тез ідеологів українського націоналізму?

По-третє, чому цікавитеся національністю батьків кандидатів на вступ? Яке це має значення? Якщо для вас – має, то чого у ваших списках є люди з неукраїнськими прізвищами?

Власне, запитань є значно більше. Але навряд-чи ми з вами дочекаємося відповідей.

Висновки

Країні потрібні патріотичні, освічені й високоморальні люди. Цієї тези не зможе заперечувати ніхто. Освіченість передбачає глибоку ерудованість, якщо ти патріот і націоналіст – знання основ ідеології українського націоналізму та вміння аналізувати ті чи інші напрямки їхнього застосування на практиці, а моральність, у свою чергу, безумовно має на увазі поміркованість, толерантність, уміння бути чемним, ґречним. На такому тлі безглуздими виглядають ті «ідеали», що їх культивує соціал-націоналізм: соціал-націоналістична революція, «надлюдина» й «недолюдина», тоталітаризм…

Теза про те, що націоналіст і демократ – поняття несумісні, є безглуздою. Як ми переконалися, саме демократія, а не якісь там революції, які, безумовно, призведуть до жертв і опору безпосередньо українського народу (і таким чином здискредитують саму ідею правдивого українського націоналізму), здатна зробити Україну сильною, розвиненою, українською за своєю сутністю державою.

Не знаю, чим керувалася соціал-націоналістична партія, обравши для себе назву «Свобода». Свобода, даруйте, чого? Або від чого?..

Мені дуже шкода тих хороших людей (їх, повторюся, більшість), які прийшли до «Свободи» за ідеєю, зі щирим бажанням робити щось на користь, а не на шкоду. Риба, як ми знаємо, гниє з голови. Тому хай молодь ВО «Свобода» не плекає марних надій на провідництво чи депутатське місце, бо, хай би яким перспективним ви були, все одно партійна номенклатура того не оцінить. Там, де політика – там гроші, міжусобиці й амбіції. Може, саме тому націоналізм є понадпартійною ідеологією! Тож ваші завзяття, знання й бажання, шановні друзі, гідні кращого застосування.

Отож, маємо, як кажуть, те, що маємо. Ця стаття – це просто моя думка, пожива для мозку, привід замислитися. Хотів її видати пізніше (після виборів Президента, щоби не було схоже на «замовник»), але нині, гадаю, саме час. Ні на що не вказуючи, не згадуючи нічиїх прізвищ, окрім власного, бажаю спонукати людей до роздумів. Чи потрібна нам соціал-націоналістична партія?..

Федір Коцурбатий, для УІС.

З 1-го грудня 2011 року була запущена нова версія сайту Український погляд.На даний момент ви знаходитесь в архівній версії.Перейти на оновлену версію - ukrpohliad.org

З 1-го грудня 2011 року була запущена нова версія сайту Український погляд.
На даний момент ви знаходитесь в архівній версії.
Перейти на оновлену версію - ukrpohliad.org